про ще один "жіночо-медичний" роман - японський цього разу

Безсовісна я так і не написала про Bittersweet, але тут днями трапився чудовий _парний випадок_. Я нарешті взялася за “Жену лекаря Сэйсю Ханаоки” Sawako Ariyoshi, прочитати яку планувала давно. Може, добре, що забарилася, адже навіть зараз невеличка книжечка спровокувала тривалий офігевайтунг. А замолоду могло б бути ще веселіше…

Справді невеликий роман має документальну основу, “розцяцьковану” психологічними припущеннями щодо стосунків цілком історичних персонажів. Мова йде про те, як вже наприкінці 18 століття (за звичним літосчисленням) доньку самурая Кае просватали в родину лікарів.

І до того ж просватали із шляхетною метою – виростити з дівчини _правильну_ дружину для майбутнього видатного лікаря (який на той момент лише почав вчитися й наречену побачив лише як три роки по весіллю минуло, але то таке…).

– Первое требование – хорошее здоровье. Остальные составляющие – смелость, сила воли и понимание самой природы врачевательства, хотя при этом женщина не обязана знать даже того, как измеряется пульс. Вы ведь сами понимаете, господин, что лекарь должен быть доступен круглые сутки. В конце концов, хворь не упреждает заранее, в какой час ее ждать. Если случится так, что лекаря призвали к одному больному, а на прием тем временем явился другой, жене придется заменить мужа. К примеру, когда приносят тяжелобольного или раненого, она должна быть в состоянии оказать ему первую помощь. Уверенную в себе женщину не напугает вид крови или признаки серьезного недуга. Вместо того чтобы падать в обморок, она промоет рану и сделает все, что потребно.

Тобто, якщо згадана вище Bittersweet – книжка про те, як жінки йшли в медицину все ж таки через двері (нехай непарадні), то “Жінка лікаря” – про, певною мірою, стояння біля вікна і чергування із завісою в руках: тут контролюєш “освітлення”, там “комах” розганяєш… Власне, на той момент – чи не єдиний можливий варіант. І головні героїні – Кае та її наполеглива свекруха Оцугі уповні скористувалися з таких шансів.

NB: загалом, судячи за ГудРідз, піджанр історичного роману типу “Жінка якогось”/”Дочка тогось” набирає обертів просто на очах. То й недивно – це логічний спосіб, не поринаючи у якбитологічні вправи, легітимізувати herstory. І дуже цікаво, як би написали таку книжку західні романіст(к)и. Бо в японський версії це, звісно, виробничий роман. Але розказаний через змалювання багатолітнього протистояння свекрухи та невістки, за яким спостерігала вражена – і переважно жіноча – публіка (з тестом Бехдель все гаразд). А боролися вони не лише за владу в домі або ж симпатії центрового чоловіка в ньому. Ні, йшлося, без жартів, про місце в історії медицини, і це розуміли всі.

Далі.