freya_victoria (freya_victoria) wrote in fem_books,
freya_victoria
freya_victoria
fem_books

Оксана Пахльовська "Долина храмів"

Оксана Пахльовська Долина храмів
О замечательной украинской поэтессе Оксане Пахлёвской я в сообществе уже писала. Ее единственный стихотворный сборник "Долина храмів" ("Долина Храмов") можно скачать на сайте chtyvo.



Долина храмов (Valle dei Templi) – это огромный археологический парк в Агридженто, Сицилия, где сохранилось множество античных построек VI и V вв. до н.э. Многие стихотворения из сборника действительно посвящены Италии и, в частности, Сицилии. Есть произведения, посвященные Чернобыльской катастрофе (на момент выхода сборника память была еще совсем свежа), истории украинской и мировой, философская и любовная лирика, в общем, тематика самая разнообразная.



Небольшая подборка (оригиналы + мои переводы):



"ОСТАННЯ  ЦИКАДА"
Коли  зачиняться  двері

  за  останнім  дощем
і  за  останнім  туманом,
коли  настане
вже  остаточно  синтетична
ера  —

тоді
в  далекому  якомусь  поколінні
я  впіймаю  за  ногу
останню  цикаду
і  скажу  їй:
—  Лети,  остання,  за  останнім
дощем,
   туманом,
         вітром,
           журавлями  —
ти,  може,  встигнеш  їх  іще  догнати.
Оно  —  ти  бачиш?  —
лишилася  вузесенька
шпарина
для  однієї  цикади
у  високих,  нещільно  причинених  дверях
природи.

А  ми  вже  не  протиснемося  в  неї.




"Последняя цикада"
Когда закроются двери

      за последним дождем
и за последним туманом,
когда настанет
совсем уж синтетическая
эра –

тогда
в каком-нибудь далеком поколеньи
я за ногу поймаю
последнюю цикаду
и скажу ей:
– Последняя, лети же за последним
дождем,
 туманом,
      ветром,
             журавлями –
ты, может, их догнать еще успеешь.
Вон там – ты видишь ? –
узенькая щелочка
осталась
для одной как раз цикады
в неплотно затворившихся дверях
природы.

А нам в нее уж не протиснуться.


****
То  нічого,  що  людина,
зробивши  підлість  учора,
сьогодні  весела
і  вкрай
          задоволена  собою.

Єринії  летять  беззвучно.
Перебирають  у  повітрі
босими ногами.




* * *
Нестрашно, что подлец,
вчера лишь сделав подлость,
сегодня весел
и собой
          доволен крайне.

Эринии летят беззвучно.
Перебирают в воздухе босыми
ногами.


*  *  *
Дзвенять  всі  вікна.
                             Це  душа  садів
говорить  вітру  темними  ночами:
—  Не  відкривай нам  браму  холодів
важкими  і  холодними  ключами!
А  скрізь  в  городах  стеляться  дими.
Мороз  над  ними
                       блиснув  срібним  перснем.
Ще  й  не  зима  —
                              але  сади  і  ми
подумаєм  про  неї  і  замерзнем.




* * *
Звенят все окна.
                            Так душа садов
взывает к ветру темными ночами:
– Не открывай ворота холодов
тяжелыми холодными ключами!
По огородам стелятся дымы.
Блеснул им холод
                             серебром морозным.
Хоть не зима пока –
                              сады и мы
подумаем про зиму и замерзнем.


"Маяк"
Вже  не  заплачеш,  бо  немає  як.
Душа  —  мов  ніч,  розшарпана  вітрами.
І  твій  старий  зруйнований  маяк
тепер  лиш  птицям  світить  вечорами.

Бо  тут  і  птицям  страшно,  і  морям.
Бо  не  один  тут  розминувся  з  часом.
Маяк  втонулим  світить  кораблям.
Човнам  розбитим  світить  і  баркасам.

А  ти  один  на  Острові.  Один  —
серед  руїн  і  повітряних  замків
блукаєш  мовчки  сторожем  худим
між  давніх  щогл  і  між  чужих  уламків.

Крізь  цю  імлу  не  розрізниш  ніяк  —
чи  корабель?  Чи  знов  тобі  здається?
Та  все  одно  засвітиш  свій  маяк.
Хтось  допливе.  Хоч  хтось  не  розіб'ється.




"Маяк"
Ты не заплачешь, ты не помнишь как.
Душа  – как ночь, растерзана ветрами.
И старый твой разрушенный маяк
теперь лишь птицам светит вечерами.

Ведь тут и птицам страшно, и морям.
Тут не один со временем в разладе.
Он утонувшим светит кораблям,
Судов разбитых сумрачной армаде.

А ты один на Острове. Один –
среди развалин и воздушных замков
блуждаешь молча сторожем худым
среди чужих обломков и останков.

Сквозь эту мглу не разберешь никак –
корабль? Иль над тобой мираж смеется?
И все равно зажжешь ты свой маяк.
Пусть доплывет. Пусть хоть не разобьется.


"Сон"
Ріка  бурхлива  темна і  страшна
їй  русло  прокладали  землетруси

І  міст  над  нею  чорний  велетенський
такий  хисткий
                      а  поручнів  не  видно

Хоч  мало  нас
                      ми  все  ж  таки  йдемо
і  чорний  міст  хитається  під  нами
і  небо  угинається  вгорі
                                      а  течія
все  зносить  міст  в  бездонні  чорториї

І  як  до  того  берега  дістатись
якщо  нас  мало  так
                                  якщо
ріка  страшна
                   а  ніч  така  глибока?

І  голос  там  на  березі  далекім  —
чи  кличе  нас  і  пісню  нам  співає?
Чи  тих  оплакує  хто  так  і  не  дійшов?

...І  ми  молодші  на  мільйони  років
від  наших  темних  таємничих  снів




"Сон"
Река страшна бурляща и темна
землетрясенья русла проложили

И мост над нею черный и громадный
так шаток он
                 а поручней не видно

Хоть мало нас
                    мы все-таки идем
и черный мост качается под нами
и небо изгибается вверху
                                          и бурная вода
всё сносит мост в бездонные пучины

И как же нам до берега добраться
когда нас мало так
                            когда
река страшна
                         а ночь так глубока?

И голос там на берегу далеком –
зовет нас или песню нам поет?
Или оплакивет тех, кто не дошли?

... И мы на миллионы лет моложе,
чем наши темные таинственные сны


КОЛИ  БОГИ  БОРОЛИСЯ З  ГІГАНТАМИ...
Коли  боги  боролися  з  гігантами,  коли
богам  набридла  вся  ця  колотнеча,
тоді  Афіна,  і  вона  ж  Паллада,
догнала  одного  з  гігантів
й  жбурнула  в  нього  усією
Сіцілією.
Природно,  більше  той  не  встав.

Коли  в  минулому  столітті  лава
знесла  гірське  село  неподалік  від  Етни,
то  мешканці  згорілого  села
на  лаві  тій  підсмажили  сосиски.

Коли  на  Острів  висадились  німці
і  двоє  бравих  офіцерів,
зустрівши  в  горах  пастуха,
схотіли  відібрати  в  нього  мула  —
він  їх обох  узяв  за  комір,
і  вкинув  мовчки  в  тріщину  між  скель,
і  далі  йшов,  з  дороги  не  звернувши.

Він,  кажуть,  досі  ще  живий,  отой  пастух.
Пасе  овець  у  передгір’ях  Етни.




"Когда сражались боги и гиганты..."
Когда сражались боги и гиганты, когда
богам вся эта распря надоела,
Афина, совоокая Паллада,
догнав гиганта одного,
швырнула в него всей
Сицилией.
Естественно, он больше не поднялся.

Когда – лет сто с тех пор минуло –  лава
снесла селенье горное близ Этны
то жители сгоревшего селенья
на лаве той поджарили сосиски.

Когда  на Остров высадились немцы
и двое бравых офицеров,
в горах  столкнувшись с пастухом,
хотели отобрать у парня мула –
он их обоих взял за воротник,
и сбросил молча в трещину меж скал,
и, не свернув с дороги, двинул дальше.

Он, говорят, и ныне жив, пастух тот.
Пасет своих овец в предгорьях Этны.
Tags: 20 век, Украина, впечатления от чтения, перевод, поэзия, русский язык, сборник, украинский язык
Subscribe

Posts from This Сommunity “поэзия” Tag

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for members only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments